Проект конкурсної
платформи

Думки

Автор ідеї конкурсу, член правління Благодійного фонду «Мистецький Арсенал», засновник Креативної агенції STAIRSFOR Михайло Ілько:
«Для країни, в якій немає писемності, де люди не вміють читати, національні шрифти взагалі не потрібні. У країні, де люди нещодавно навчилися читати, можуть користуватися чим завгодно. Але сьогодні країна, у якої немає свого шрифту - це нонсенс. Це питання культури. Національний шрифт свідчить про рівень духовного розвитку суспільства».

Переможець конкурсу, художник-шрифтовик Андрій Шевченко:
«Шрифт - це ті форми, які кожна людина бачить протягом свого життя. Кожна людина, що вміє читати, постійно дивиться на шрифт, сприймає ці форми, які впливають на неї, як її власне ім'я. Форми букв, на перший погляд незначущі, роблять свою справу, в деякій мірі визначаючи ментальність українця».

Провідний спеціаліст, помічник голови Управління містобудування та архітектури м.Києва Ігор Степанов:
«Ми недооцінюємо ступінь епохальності цієї події. За час моєї професійної діяльності це перший випадок, коли ми можемо в національному масштабі впроваджувати національні шрифти. Справа в тому, що кожна держава спирається на певну систему символів і знаків - систему своїх понять. Кожна держава створює систему своїх міфів, артефактів і так далі. І базове відображення, вірніше базова підтримка, знаходиться на рівні писемності, а писемність від шрифту невіддільна ніяк. Характер шрифту задається якимись національними ментальними формулами. Це надзвичайно важливий момент, тому що ці ментальні формули в кінцевому підсумку відображають всю націю і потім впливають на неї в свою чергу і зворотним чином її формують. І коли у нас в країні є шрифти, які підтримують нашу ментальну формулу, ми можемо говорити про те, що система державності чи система країни закріплюється і знаходить свою символьну підтримку, через яку продовжує утримувати себе і розвивати надалі».

Голова правління Благодійного фонду «Мистецький Арсенал» Ольга Вієру:
«Наш фонд з палким ентузіазмом підтримав ідею проведення відкритого конкурсу на створення сучасного ділового українського шрифту та взяв активну участь у його організації. Ми вважаємо великою честю долучитися до такої надзвичайно важливою справи. Розвиток шрифтової справи є важливим аспектом національної культури, і в країнах світу питанням розвитку національних шрифтів приділяється велика увага. На жаль, наша країна, маючи прекрасні шрифтові традиції, сьогодні не стимулює цей напрямок. Мріємо, щоб наші починання були підтримані!

(Софыя Кущ, газета "День")

Україна вже має власний шрифт!

Невдовзі нова гарнітура «Арсенал», що перемогла в конкурсі «Мистецького Арсеналу», стане доступна кожному в Україні та за її межами!

Нарешті позитивний інформаційний привід! Кожна нагода добре заявити про себе — дуже цінна. Однією з гідних візитівок України в світі сучасних інформаційних технологій може стати... шрифт. Такі, здавалося б, прості речі як шрифти насправді багато що про нас повідомляють.

У середу, 30 листопада, у «Мистецькому Арсеналі» оголосили результати загальноукраїнського відкритого конкурсу «Український шрифт», який стартував 1 червня цього року. Участь у ньому взяли професійні об’єднання, компанії та окремі дизайнери. Організатори конкурсу наголошують, що він став першим масштабним та добре організованим заходом, який забезпечив умови для розробки сучасного ділового українського шрифту найвищого рівня, що, в свою чергу, відкриє можливості для його розповсюдження та активного використання в Україні й за її межами.

— Україна має добру традицію графічних мистецтв та друкарства, — стверджує член правління «Мистецького Арсеналу», ініціатор проведення конкурсу «Український шрифт» Михайло ІЛЬКО. — Історично в нас існують надзвичайно цікаві та важливі для всієї каліграфічної культури українські шрифтові гарнітури. Однак ці набутки невідомі широкому загалові та мають украй обмежене втілення в реальному житті сьогоднішнього українського суспільства. Це і є основним питанням, яке має вирішити цей конкурс. Ми отримали від конкурсантів чудові гарнітури. Відверто кажучи, спершу навіть розгубилися — просто не очікували таких прекрасних шрифтів. Тож дуже довго радились, кому присудити першу премію.

Ідея провести такий конкурс виникла у Михайла Ілька ще п’ять років тому. Основна мета конкурсу, за словами пана Михайла, — не в самому факті створення нового шрифту, а в наданні новому діловому шрифту «Арсенал» можливість широкого розповсюдження.

Переможцем конкурсу став дизайнер Андрій Шевченко (місто Бердянськ). Саме для розробленого ним шрифту буде створено повноцінну комп’ютерну гарнітуру та згодом викладено на сайті «Український шрифт». Звідти його зможуть безкоштовно скачати всі охочі та встановити на своєму комп’ютері для повсякденного використання.

— Це шанс заявити про себе. А такі можливості в нашій країні трапляються рідко, — каже дизайнер, переможець конкурсу «Український шрифт» Андрій ШЕВЧЕНКО. — Я подавав на конкурс одразу три гарнітури: дві особисті та одну, створену у співавторстві. Знаєте, конкуренція на конкурсі була доволі високою. Основним досягненням конкурсу я вважаю те, що в результаті стало відомо не про один шрифт, а про десятки! На них звернуть увагу, їх побачать, щось когось зацікавить. Це дуже важливо. І, звичайно, сподіваюся, що невдовзі кожен справді матиме змогу безкоштовно скачати цей готовий продукт і щодня користуватися таким якісним інструментом.

ДО РЕЧІ

Цього ж дня «Мистецький Арсенал» представив соціальний інтернет-проект під гаслом «Створимо Мистецький Арсенал разом!». Проект є громадською ініціативою та пропонує фінансово долучитися до розбудови «Мистецького Арсеналу». Основна ідея полягає в участі кожної небайдужої особистості у процесі розвитку мистецької культури в Україні.

Механізм інтернет-проекту дуже простий: у режимі он-лайн на сайті art-arsenalfund.org кожен може зареєструватися та обрати одну з цеглин центральної стіни Арсеналу. Її відзнято з Лаврської дзвіниці. На цій віртуальній стіні впишуть свої імена 32 тисячі учасників проекту з будь-якого куточка земної кулі. Крім того, на стіні можна підписатися іменем компанії, організації, а ще — створювати групи з різних цеглин, що розташовані поряд. Усі учасники проекту матимуть можливість у режимі он-лайн виграти путівки у провідні музеї світу — Лувр, Ермітаж, музей Прадо, Дрезденську картинну галерею та Національний музей у Варшаві. П’ять таких «щасливих» цеглинок вже заховано на віртуальній стіні.


(Марія Томак, Анна Хабарова, газета "День")

Країна виробляє почерк

Ініціатор конкурсу «Український шрифт» Михайло ІЛЬКО: «Щоб створювати конкурентний у сучасному світі продукт, суспільство має ґрунтуватися на принципах поваги до людини»

Трансформація навколишнього естетичного простору, безумовно, мала би стати одним із ключових пунктів антитоталітарної програми для України. І тут йдеться не лише про речі очевидні, як демонтаж пам’ятників убивцям та злочинцям, а й про більш тонкі елементи нашого світу. Наприклад, про шрифт. З огляду на відомі історичні обставини, протягом ХХ століття Україна не могла собі дозволити звертати увагу на подібні речі — власний набірний шрифт у нас так і не з’явився. І доки Швейцарія вигадувала та вдосконалювала свою знамениту «Гельветику», якою нині користується весь світ і яка є одним із брендів цієї європейської країни, Україна була зайнята зовсім іншим — виживанням.

Лише тепер, через 20 років після відновлення незалежності, країна отримала власний набірний шрифт — а отже, штрих, який може, хай і не дуже значно, але змінити естетичний простір країни. А, враховуючи те, що живемо ми в інформаційну добу та споживаємо надвеликі обсяги інформації, хто сперечатиметься із тим, що шрифт — це важливо?

«Є такий вислів, що інтелект — це здатність бачити різницю. З точки зору людини неписьменної, байдуже — «Антиква» чи «Гротеск». А от якщо людина письменна, то вона, безумовно, бачить і розуміє різницю», — зауважує Михайло Ілько, ініціатор загальноукраїнського відкритого конкурсу «Український шрифт», який проводив «Мистецький Арсенал». Нагадаємо, що участь у ньому взяли півсотні професійних шрифтовиків. Організатори переконують, що для нашої країни, де зі шрифтовими професіоналами скрутно, це помітна подія. А головне, що шрифт-переможець конкурсу авторства дизайнера Андрія Шевченка (місто Бердянськ) бачитиме не лише професійна спільнота на спеціалізованих виставках. Згідно із задумом «Мистецького Арсеналу», невдовзі шрифт буде доступний абсолютно всім.

Спілкування з ініціатором конкурсу «Український шрифт», членом правління Благодійного фонду «Мистецький Арсенал» Михайлом ІЛЬКОМ ми розпочали з ідеї проведення конкурсу.

— Ідея провести всеукраїнський конкурс на створення шрифтової гарнітури з’явилася 2006 року. Така, здавалося б, проста річ — шрифт, але якщо держава має певний набір ознак — мова, прапор, історія, писемність, культура, то шрифт також може бути однією з них. В Європі шрифт сприймають як один із елементів ідентифікації, тому сьогодні власні гарнітури мають навіть великі компанії та державні установи. Усі, хто працює зі шрифтами, знає, що ми використовуємо переважно ті гарнітури, які з’явилися в західному світі та були адаптовані в Росії чи Радянському Союзі. Якщо заглибитися в історію, то адаптація кириличного письма до латиниці почалася з Петра І. Коли питання книгодрукування постало в Російській імперії, то друкарські технології, по суті, імпортували. Звісно, друкарі були зацікавлені в тому, щоб якомога більшу частину латинських буквиць залишити незмінною, а допрацювати лише частину. Саме тоді кирилиця помітно змінилася. Відомо, що ритм та естетику шрифту визначають так звані виносні елементи. У латиниці вони присутні в літерах d, k, l. До адаптації наше письмо таких літер майже не мало. Пізніше ці технології розвивав уже Радянський Союз. Книгодрукування стало централізованим. З’явилися досить непогані гарнітури. «Прагматика», наприклад.

— Чи був шрифт одним із елементів пропагандистської машини? Чи були спеціальні шрифти, які слугували певним особливим цілям?

— Навряд чи можна сказати, що шрифти були пропагандистськими, але часом вони справді мають особливі цілі. Наприклад, «Прагматики» була створена спеціально для видання Великої Радянської Енциклопедії. Йшлося про величезний обсяг матеріалу, тому потрібен був щільний шрифт. Газета Times розробила свою гарнітуру, бо через збільшення рекламних площ також зіштовхнулася з потребою ущільнити шпальту. А задля створення ще одного знаменитого шрифту — «Гельветика» — у Швейцарії впровадили спеціальну програму. Швейцарці спромоглися настільки розвинути цей простий прагматичний шрифт, що він став найпопулярнішим шрифтом сьогодення.

Послідовниця Радянського Союзу — Росія — залишила історію створення шрифтів за собою. Тому в 1990-х роках, коли відбувалася комп’ютеризація шрифтостворення, Україна в цьому процесі значно відстала. Хоча ми й маємо добру каліграфічну традицію, але залишилися без власного набірного шрифту, адже українські напрацювання у справі шрифтостворення лишаються маловідомими. 

— У яких книжках закладено українську шрифтову традицію передусім?

— Створення повної гарнітури означає розробку всіх шрифтових знаків із різними накресленнями. Це задоволення не з дешевих, воно можливе лише тоді, коли є відповідне замовлення. Скажімо, Велика Радянська Енциклопедія була саме таким замовленням. Звісно, потім «Прагматика» не зникла, її тиражували, відливали у великій кількості та передавали до інших видавництв. А якщо ми поглянемо на українську культуру ХХ ст., то чи була можливість створити власну повну гарнітуру за тих умов? Очевидно, що ні. Отже, шрифти не створювали, тому що не було відповідного суспільного, державного замовлення. Щоправда, існує кілька шрифтів, створених для певні видань. Це — абетка Нарбута, Хоменківська гарнітура. Але там бракує деяких нових знаків. До речі, у Львові є чудовий шрифтовик Геннадій Заречнюк, який оцифрував хоменківську гарнітуру.

Звісно, тепер ситуація виглядає не так драматично, але людей, які б всерйоз займалися шрифтами, в Україні не так багато. Просто тому що це нікому не потрібно. Якщо в країні стоїть питання мови, то що вже говорити про шрифт? Хтось може зауважити: невже не байдуже, яким шрифтом воно написано? Нам — не байдуже! У шрифті, який ми обрали переможцем конкурсу, відчутна українська мелодика, але водночас він є сучасним і, так би мовити, глобалізованим.

— Як можна у шрифті розпізнати український характер?

— Ознаки українського можуть бути суто формальними. Приміром, коли я розробляв дизайн для Євробачення (Михайло Ілько був креативним директором пісенного конкурсу «вробачення-2005, фінал якого відбувся в Україні. — Ред.), то мене запитували: що ж у цьому вашому дизайні українського? Ми ж, мовляв, любимо рушники, віночки. Я також люблю рушнички-віночки, але культура — в значно глибших речах, у таких елементах, які стають очевидними не відразу, які ми впізнаємо за інтонацією. Так само й мова. Ми пишемо звуки, але кожна людина вимовляє їх по-своєму. Одне слово може мати кілька відтінків значень не за рахунок набору літер, а за рахунок елементів звукового оформлення.

Шрифт-переможець — дуже гуманістичний. У нього трішки завужені пропорції, а отже він має ліричний характер. Чому він український? Скажімо, так само як козацькі марші мають свою особливу лірику, так і цей шрифт має свою лірику. Мені здається, саме в цьому його українськість. Водночас він позбавлений формальних ознак українського.

— Отже, в Україні незабаром з’явиться власний шрифт...

— Сподіваємося, що він і усталиться. Ми викупимо права на його поширення й надамо його до вільного використання.

Якщо маєте щось добре і вам нічого не коштує цим добром поділитися з іншими, — ви ділитеся, обговорюєте це, доповнюєте, то таким чином твориться культура. Культура — це свідома поведінка людей в узгодженій системі координат.

Коли цей шрифт буде доступний кожному, ми ним обмінюватимемося, користуватимемося в своєму наборі, даруватимемо друзям. Це один зі способів змінити щось навколо нас. Можна намагатися врятувати світ, а можна — зробити щось мале, але таке, що принесе реальні зміни. Ми обираємо маленькі перемоги задля реальних змін.

Наше завдання полягає в тому, щоб створити набірний шрифт для щоденного вжитку в бізнесі та діловодстві, який, підкреслюю, поширюватиметься безкоштовно через спеціальний сайт. Це означає, що цей шрифт має бути читабельним, нейтральним, добре сполучатися з іншими шрифтами, функціональним при наборі. І такий шрифт ми знайшли! Тепер ми докладатимемо зусиль, щоб він увійшов до стандартного набору в програмних забезпеченнях для ПК на вітчизняному ринку.

— Що ви побачили в роботах, які надійшли на конкурс? Яких людей? Можливо, нове покоління українських дизайнерів?

- Такі люди насправді є. Але добрих дизайнерів-шрифтовиків в Україні не так багато. Треба зауважити, що найскладнішим завданням для графічного дизайнера є створення набірного шрифту. Тому, оголошуючи конкурс, ми мріяли, щоб надійшло хоча б п’ять добрих шрифтів, із яких ми зможемо вибрати один — найкращий.

Тож ми отримали близько 50 робіт переважно з Києва, Харкова, Львова, а також Бердянська, Луганська...

— Чи здатна Україна створити культурний продукт, який буде цікавий світу?

— Українці — як творча одиниця, як автор — здатні і роблять це, а от українське суспільство поки що не може і мало що для цього робить. Аби створювати такий продукт, суспільство має змінитися. На сьогоднішній день критичної маси людей, об’єднаних певною культурою та цінностями, в Україні немає. Гостро постала проблема моральної, культурної деградації. Щоб суспільство могло виробляти конкурентний у сучасному світі продукт, воно має грунтуватися на принципах поваги до людини. Ми маємо навчитися визнавати здобутки та успіхи своїх колег та примножувати їх. Власне, так і твориться культура.

ДОВІДКА «Дня»

Михайло ІЛЬКО народився в місті Тячеві, що на Закарпатті. Виріс в Ужгороді. Батько, Іван Ілько, — художник, живописець. «Я ніби продовжив його шлях», — каже пан Михайло. Навчався в художньому училищі в Ужгороді, Київському державному художньому інституті (зараз — Академія образотворчого мистецтва та архітектури). У 1990-х разом із друзями-колегами почав займатися комерційним дизайном. 2005 року став креативним директором пісенного конкурсу Євробачення. 2007 року Михайло Ілько був творчим керівником заявки України та Польщі на Євро-2012. Є членом правління Благодійного фонду «Мистецький Арсенал».

КОМЕНТАР

Ольга ВІЄРУ, директор Благодійного фонду «Мистецький Арсенал»: 

— Шрифтова культура в Україні сьогодні перебуває в доволі інертному стані. На жаль, фахівців-шрифтовиків у нас дуже мало. Тим часом «Мистецький Арсенал» одним із основних своїх завдань вбачає створення умов для творчої реалізації талановитих людей у різних мистецьких напрямах. І конкурс шрифтів якраз надав фахівцям рідкісну можливість висловитися. Це, так би мовити, локальна мета конкурсу. А якщо йдеться про мету глобальну, то в Україні вперше створюється шрифт, який ми як організатори маємо намір запровадити в користування. Більшість шрифтів ідентифікують із певними націями. То чому ж Україна не повинна мати власного шрифту? Між іншим, на стадії підготовки конкурсу ми постійно дискутували про те, що все ж таки має означати це словосполучення — «український шрифт». Це — той шрифт, який має певні художні риси, за якими він може бути названий українським? Чи це — той шрифт, який створено в Україні, українськими графіками? Думки розділилися, але право на життя має і одне, і інше ствердження. У шрифті ж, який зрештою став переможцем конкурсу, є певні риси, які безпосередньо вказують на його український характер. Наприклад, ліричність...

Сподіваюся, невдовзі нам вдасться реалізувати нашу головну мету — викупити права на один зі шрифтів і подарувати його громаді — в безкоштовне користування всім охочим. Не хочеться говорити гучних слів, але користування українським шрифтом також є проявом партіотизму.

З півсотні надісланих на конкурс робіт ми дібрали десять найкращих. Серед них є шрифти різного характеру, які можуть використовуватися для різних цілей. Тепер ми маємо намір звернутися до держави з пропозицією запровадити цілу програму на базі цього конкурсу. При незначних фінансових витратах значення такої акції дуже велике.

На жаль, шрифт — це своєрідний «темний бік» нашої культури, не достатньо висвітлений та популяризований. Не всі однаково розуміють значення національних шрифтів. Якщо поширювати інше ставлення та розуміння, шрифтова культура активніше розвиватиметься і дасть поштовх до інших позитивних естетичних зсувів у нашому культурному просторі.